Майнінг біткоїна після халвінгу: перемагає дешева енергія

Був час, коли майнінг біткоїна був чимось на зразок хобі. Хтось завантажував програму, ставив ноутбук на радіатор, відчував легкі докори сумління через даремно витрачену електроенергію і гордо називав себе піонером. Не те щоб у піонерів біткоїна не було ідейної глибини. Деякі з найблискучіших умів присвятили свій талант цій справі. Але коли ми думаємо про першопрохідців, ми найменше уявляємо когось, хто підписує договір PPA, і набагато частіше — людину, якій він просто не потрібен. Їй не потрібен склад у Техасі чи дозвіл на будівництво дамби в Ефіопії. Їй не потрібні інженер із прошивки, керівник парку обладнання, податковий юрист або піарник, який пояснюватиме місцевому постачальнику електроенергії, що насправді причина купівлі 300 МВт строком на 5 років взагалі не пов'язана з біткоїном, адже біткоїн навіть офіційно ще не вважається індустрією.

На світанку майнінгу все було просто. Саме цю деталь романтики так люблять забувати. Це не було благородною справою для кожного й усюди. Це був інтелектуальний пошук. Такий, який могли зрозуміти лише інші інтелектуали. Не те щоб їх було багато. Існувала вузька спільнота, невелика група людей, які першими усвідомили революційний потенціал подібної технології. Деякі з них справді присвятили своє життя освоєнню цього нового рубежу. Чого вони не розуміли, так це того, що їхнє життя насправді не було присвячене першовідкриттю будь-чого. Система просто не була створена для цього. Вона не винагороджувала тих, хто прийшов першим, заявив свої права і зібрав обчислювальні ферми. Мережа не була незвіданою територією, яку людям потрібно було підкорити, щоб відкрити. Це була машина, яка споживала електроенергію гігаватами, і донедавна єдиним способом отримати цю електрику було взяти її в того, у кого вона є або хто мав можливість її дістати.

Коли прийшли маси, все змінилося. Виробники GPU, FPGA та ASIC кинулися задовольняти попит, і в цих перегонах перемогли ті, хто зміг виробити найбільше кремнію за найменші гроші. Ентузіаст, який зібрав свою першу ферму в комірчині над гаражем, раптом зіткнувся з нерівною битвою проти армій капіталу та професійного досвіду.

«Майнінг» біткоїна продовжував залишатися ексклюзивним заняттям для тих, хто знав, що робить, але правила гри змінювалися відповідно до зростання складності. Ті, хто успішно пройшов ранній лабіринт технологій і методологій майнінгу, тепер зіткнулися з абсолютно новим викликом, який майже не стосувався обчислень і цілком залежав від виснаження. «Довгий хвіст» легких винагород продовжував стрімко опускатися вниз, віддаляючись від піонерів у глибини невідомості.

Тому цілком закономірно, що зниження винагороди у 2024 році прискорило цей процес. Фактично скоротивши винагороду в BTC для кожного майнера вдвічі, воно породило між ними мальтузіанську анархію. Комісій за транзакції було недостатньо, щоб підтримувати роботу великого підприємства в період вибракування. Складність мережі та хешрейт виступили безжальними суддями, і в цьому випробуванні вижили лише ті, хто мав талант, час і рішучість дійти до кінця. Тож не дивно, що, дивлячись на стан майнінгу біткоїна у 2026 році, ми бачимо, що в дискусіях домінують питання про те, як вичавити максимум прибутку з наявного обладнання. Динаміка, яка рухала майнінг на світанку індустрії — обіцянка нових рубежів і винагорода за винахідливість, — давно зникла. Час і обчислювальна потужність, витрачені на майнінг, усе ще важливі, але до них додалися дві нові змінні: енергоефективність обладнання та вартість електроенергії, що використовується для його живлення.

Це великий зрівнювач для майнерів біткоїна і те, що їх об'єднує. Про це рідко говорять публічно, оскільки більшість майнерів воліють описувати своє енергоспоживання науковими термінами. Мовляв, скільки споживає протокол біткоїна і що це говорить про місце нашого виду у Всесвіті? Насправді більшість майнерів біткоїна — це суто практичні добувачі, і енергія цікавить їх у категоріях центів за кВт і доларів за BTC. З цієї ж причини піонери перших днів не відчували потреби укладати контракти PPA з постачальниками енергії. Їх у них просто не було. Вони підключали свій ноутбук до домашньої розетки й майже ніколи не замислювалися, звідки насправді береться ця електрика.

Географія — це доля

Наполеон колись сказав, що географія — це доля, і він, імовірно, мав рацію — принаймні для майнерів. Одне й те саме обладнання, одне й те саме програмне забезпечення, одна й та сама локація, один і той самий хеш — усе це впливає на успіх майнера, але лише за умови, що ви опинилися в правильному місці. Не має значення, наскільки розумний, креативний або рішучий ваш оператор, якщо його тарифи на електроенергію принципово збиткові. Він може зробити десять інших кроків для оптимізації витрат — відстрочити борг, продати акції, купити дешевше обладнання, — але якщо він веде нескінченну війну зі своїм рахунком за світло, він програє, і зовсім не з благородних причин. Він програє тому, що перебуває в умовній провінції Нортерн Ламп, а не, скажімо, у значно вигіднішому та сприятливішому для майнінгу Техасі.

Не те щоб оператор у Техасі міг дозволити собі розслабитися. Riot Platforms, одна з найбільших публічних майнінгових компаній, нещодавно опублікувала звіт, який більше схожий на щоденник трейдера, ніж на бюлетень майнера. Її звіти про енергетичні кредити, програми реагування на попит, сукупні витрати, можливість зниження споживання, розвиток дата-центрів і платформ для високощільних обчислень демонструють компанію, яка більше не впевнена у своєму місці у світі. Підприємство, яке колись зосереджувалося на змаганні за видобуток блоків, тепер опинилося в іншому типі конкуренції — з власними постачальниками електроенергії та новим класом операторів дата-центрів.

Ось чому поворот Riot Platforms до високопродуктивних обчислень та її нещодавній вихід на ринок дата-центрів для ШІ настільки важливі. Компанія повільно, але впевнено усвідомлює, що її спадщина як майнера може стати найкращим активом для чогось зовсім іншого. Riot не самотня в цьому: її конкуренти, включно з CleanSpark, Core Scientific, Cipher Mining, Hut 8, Bitfarms, TeraWulf, Bitdeer Mining та багатьма іншими, перепозиціонують себе або як великих споживачів енергії, або як критично важливих постачальників інфраструктури для наступної хвилі промислових обчислень.

Для компаній, які побудували свій майнінговий бізнес навколо масштабної інфраструктури — землі, електростанцій, підстанцій, — такий поворот логічний. Немає особливого сенсу продовжувати покладатися на непередбачувані винагороди біткоїна, коли попит на дата-центри зростає. Масова оренда площ і потужностей може допомогти компенсувати операційні витрати, особливо коли маржинальність біткоїна продовжує скорочуватися. Для таких компаній, як Riot, використання мережевих ефектів в інших енергоємних технологіях означає меншу залежність від коливань курсу біткоїна і більший контроль над вхідними витратами.

Багато хто в індустрії відзначає іронію ситуації: майнінг біткоїна перетворився на свого роду індустріального орендодавця. Компанія повинна зробити все можливе, щоб стати більш конкурентоспроможною як постачальник, і скористатися своїм унікальним становищем покупця останньої інстанції. Це непросто, але необхідно, якщо вона хоче вижити у світі, де боротьба за електрику загострюється з кожним днем.

Два майнери, один біткоїн, різні планети

Уявімо дві майнінгові компанії. Перша — справжній майнінговий гігант: велика, публічна, з великими контрактами на електроенергію, досвідченою енергетичною командою, передовим обладнанням, компетентними фахівцями на ринках капіталу, лояльними регуляторами в місцевому уряді та доступом до гнучких навантажень, що дає змогу знижувати енергоспоживання, коли енергомережа потребує цього найбільше. Коли настають важкі часи, вона може продати частину своїх біткоїнів, випустити нові акції, рефінансувати борг і навіть монетизувати частину своїх потужностей, передавши частку операцій індустрії центрів обробки даних. Вона має безліч важелів і варіантів для маневру: навіть якщо квартал видасться невдалим, вона зможе протриматися ще рік.

Друга компанія гіпотетична, але дуже реалістична. Назвемо її Northern Lamp Mining. Вона з'явилася під час бичачого ринку в регіоні, де електрика була не надто дешевою, робоча сила коштувала дорого, дозволи видавалися неохоче, а оператор енергомережі скаржився, коли генератори ферми гули, як ціле невелике місто. Northern Lamp закупила відмінне обладнання, найняла грамотних інженерів, проводила конференції про дисципліну та інвестувала в наратив про те, що масштаб усе виправить. Потім стався халвінг, зростання складності, падіння цін і болісний урок: навіть найкращі наміри не зменшують щомісячний рахунок за електрику.

Обидві компанії майнять один і той самий блокчейн, але на цьому подібність закінчується. Не існує спеціального альткоїна, який віддавав би перевагу майнеру, що опинився у скруті. Винагорода за блок однакова, скрипт однаковий, хеш однаковий, цінність кожного з них диктується одним і тим самим алгоритмом. Єдина різниця — це рахунок за електрику, фонд оплати праці, витрати на охолодження, технічне обслуговування, відсотки за кредитами, податки, обмеження потужності, мита та рівень ризиків.

Компанія з дешевою енергією витісняє свого дорожчого конкурента виключно завдяки нижчим тарифам. Якщо в неї до того ж дешевша робоча сила, кращі політичні зв'язки та сприятлива енергомережа для інвестицій, вона легко виривається вперед, купуючи сучасне обладнання, тоді як інша купує вживану техніку, щоб розрахуватися з боргами. Вона спокійно переживає період низького хешпрайсу, продаючи монети зі знижкою, тоді як інша змушена купувати монети з націнкою, щоб потім продати їх дешевше. У неї є стратегія, тоді як у конкурента — лише важкі переговори з кредиторами.

Цю проблему непросто вирішити, але про неї легко фантазувати в криптопресі. Омана полягає в тому, що майнінгові потужності нібито можна переносити з однієї юрисдикції в іншу так само легко, як таблицю в Excel. Це не так. Потрібно докласти величезних зусиль, щоб побудувати прибутковий майнінговий бізнес, і не менше — щоб його демонтувати, навіть якщо апарати вдасться продати. Обладнання, інфраструктуру, логістику, юридичні ризики, персонал і політичні зв'язки з місцевою владою неможливо просто взяти й перенести на інший континент. Ось чому в майнінгу настільки поширена помилка того, хто вижив: компанія, яка пройшла черговий раунд оновлення техніки, підвищення тарифів і тиску регуляторів, завжди підноситиме свій успіх як результат важкої праці, професіоналізму та грамотної стратегії.

Держави відкривають для себе лічильник

Проте ті самі уряди, які усвідомили масштаби енергоспоживання майнінгу, відкрили для себе і зворотний ефект: продаж електроенергії для отримання винагород у майнінгу може стати прибутковим джерелом доходів. Держава з надлишком гідроенергії, попутним нафтовим газом, сезонним перевиробництвом або недостатньо завантаженою енергетичною інфраструктурою може розглядати залучення майнерів як спосіб монетизації ресурсів. Багато в чому найбільш захопливою юрисдикцією для майнінгу є Ефіопія, де внутрішній криптовалютний бум збігся за часом із завершенням будівництва греблі «Велике відродження Ефіопії». Цей гідроенергетичний проєкт створив колосальні потужності генерації, які країна, зі зрозумілих причин, хотіла монетизувати. Однак внутрішній ринок споживання був обмежений, і уряд сприйняв ідею продажу електрики майнерам як привабливе джерело твердої валюти.

Ситуація виявилася далеко не такою однозначною, як здається на перший погляд, адже мова йде про найважливіший ресурс людства — електрони. Хоча уряд Ефіопії має найкращі наміри використати отримані від майнінгу кошти для модернізації національної енергомережі, вигляд ангарів із майнерами на тлі сільських пейзажів викликає протест у місцевого населення, яке досі не має стабільного доступу до електрики. Це та сама моральна дилема, яка виникає в багатьох країнах, що розвиваються, коли іноземні майнінгові компанії відкривають підприємства, використовуючи субсидовану електрику. Аргумент на користь майнінгу полягає в тому, що він часто споживає надлишкову енергію, не задіяну в інших сферах, а також працює за нижчими тарифами. Проте якщо енергокомпанія продає цю електрику майнерам, її вартість не дорівнює нулю, а перенаправлення ресурсів має свою ціну. Ба більше, енергетики знову і знову переконуються, що фіксовані тарифи для великих промислових споживачів шкодять довгостроковій стабільності мережі, особливо якщо попит носить сезонний характер або сконцентрований у руках кількох гігантів.

Кейс Ефіопії сповнений моральних протиріч, що робить його по-справжньому показовим. З одного боку, влада має повне право заявляти, що реінвестує зароблені на майнінгу гроші в розвиток регіональної цифрової економіки, залучає стратегічних партнерів для технічної модернізації енергомереж і використовує ресурси для фінансування подальших проєктів. Ба більше, держава зараз капіталізує свою роль ключового постачальника, займаючи жорсткішу позицію щодо часток і розподілу прибутку та намагаючись зменшити вплив іноземних партнерів.

З іншого боку, базовий моральний аргумент зводиться до простого факту: поки в Ефіопії є люди без постійного доступу до електрики, спостереження за складами з обладнанням, що поглинають гігавати, здається відверто неприпустимим. Звісно, майнінгові компанії першими скажуть, що вони споживають лише надлишки, які інакше пропали б. У деяких випадках це дійсно так — принаймні до настання посушливого сезону або доти, доки місцевим енергетикам не знадобляться ці потужності. Коли тарифи за зонами доби та плата за резервовану потужність витісняють фіксовані знижки, для тих, хто звик заробляти на дешевій електриці, це стає неприємним ударом. Проте іншим не менш гірко спостерігати, як їхні важко зароблені гроші спрямовуються на фінансування багатомільярдних проєктів під прикриттям філантропії.

Схожі моральні дилеми виникали і в інших країнах. Казахстан пережив хвилю припливу майнінгових компаній після заборони в Китаї у 2021 році, але пізніше влада ввела додаткові обмеження, коли навантаження на мережу стало критичним. Зараз місцеві регулятори схиляються до ліцензування, введення квот і посилення державної участі. У Росії промисловий майнінг легальний і певною мірою заохочується, проте діяльність суворо обмежується в енергодефіцитних регіонах і в години пікових навантажень. В Ірані майнінг дозволений офіційно, але діяльність зупиняють щоразу, коли мережі потрібна підтримка, а нелегальні ферми прирівнюються до крадіжки електрики. Парагвай приваблює дешевою гідроенергетикою, однак його енергокомпанії регулярно переглядають тарифи, а правоохоронні органи жорстко борються із самовільними підключеннями.

Зрештою, заборона в Китаї витіснила хешрейт за кордон, штат Нью-Йорк заборонив Proof-of-Work майнінг на викопному паливі, а Техас зарекомендував себе як штат, відкритий для майнерів, завдяки ринковому ціноутворенню на спотовому ринку та сприятливому політичному клімату. Загалом у кожному з цих випадків стало очевидно, що одного лише розрахунку на низькі ціни на електроенергію недостатньо для задоволення інтересів як майнерів, так і місцевої влади.

Коли між сторонами виникають розбіжності, це неминуче призводить до регулювання, протекціонізму або відкритого невдоволення. У будь-якому разі дешева енергія приваблює майнерів, а вони, своєю чергою, роблять її дорожчою або створюють умови для запровадження специфічних вимог. Компанії, які зайшли першими та зняли вершки, можуть хвалитися своїми успіхами. Однак пересічний громадянин, який тепер змушений платити за світло більше, навряд чи розділить ентузіазм щодо великого бізнесу, який скуповує цілі склади, залишаючи його район без стабільного живлення. Це викликано зовсім не протестом проти технологічного прогресу, а відчуттям несправедливості через те, що його сімейний бюджет просто не витримує зростання витрат.

Дешева енергія, дорогі наслідки

Екологія залишається ще одним гострим моральним питанням у дискусіях про майнінг. Зрештою, головний аргумент критиків полягає в тому, що біткоїн та інші криптовалюти є жахливим марнуванням енергії. Прихильники ж стверджують, що криптоіндустрія споживає лише ту електрику, яка інакше пропала б даремно. Як і завжди, істина лежить десь посередині. Частина майнінгових ферм дійсно використовує надлишки відновлюваної енергії, попутний нафтовий газ і гнучкі навантаження, допомагаючи балансувати енергосистему. Проте цю ж електрику можна було б спрямувати на живлення житлових будинків, підприємств або електромобілів, які за десять років мають замінити традиційний транспорт. Немає нічого поганого в тому, що бізнес обирає дешевші ресурси, але коли терміном «надлишкова» починають називати обмежену у використанні вітрову чи сонячну енергію, розділити економіку та етику стає дедалі важче.

Один і той самий мегават піар-директор може назвати надлишковим, тоді як інший відчайдушно потребує його для постачання села, лікарні чи заводу, який так і не був побудований.

Звичайний громадянин не думає про звіти майнінгової компанії перед інвесторами — він думає про те, як заплатити за оренду, купити їжу та заправити свою Toyota. Приходить день зарплати, а разом із ним і звичні рахунки, включно з електрикою. Людина стикається з перспективою чергового місяця ролі чийогось ресурсу, і її навряд чи заспокоюють обіцянки, що цього разу все робиться заради благородної мети. Якщо й можна знайти аргумент на користь справедливості у цій схемі, то він звучить не на користь технології розподіленого реєстру, а на захист місцевого підприємця, якому вдалося домовитися про вигідніший контракт, ніж транснаціональній корпорації зі списку Fortune 500, що збудувала серверну ферму в його місті. Для пересічного жителя це екзистенційне питання, і зростання капітальних витрат криптоіндустрії зовсім не додає йому впевненості. Ба більше, це створює додатковий тиск на й без того напружену психіку. Адже тепер доводиться зважати ще й на конкуренцію з боку ШІ — компаній, які прагнуть викупити ту саму електрику для живлення нейромережевих хмарних ферм, що буцімто мають забезпечити країнам технологічне лідерство (принаймні так стверджують їхні лобісти). Щоб мати змогу робити щось дійсно корисне, але залежати від мережі біткоїна як платформи — платити за привілей здійснювати транзакції, якщо завгодно.

Це вже помітно за тим, як позиціонують себе публічні майнінгові компанії. CleanSpark усе ще позиціонує себе як біткоїн-майнера, але мова продажу її потужностей нагадує лексикон індустрії центрів обробки даних. Генеральний директор Core Scientific відкрито заявляє про готовність розміщувати інші енергоємні обчислювальні напрямки після того, як компанія вийшла з процедури банкрутства як біткоїн-майнер із досить відчутним хешрейтом. Проєкти Riot у Рокдейлі та Корсикані, перетворені з майнінгових майданчиків на енергетичні кампуси, більше не орієнтовані виключно на біткоїн. Рішення Bitdeer продати частину своїх біткоїн-резервів для фінансування експансії або готовність конкурентів використовувати запаси криптовалюти як заставу під маржинальні кредити — усе це маркери трансформації. Коли маржа стає надто тонкою, вектор зміщується: біткоїн-майнер перетворюється з учасника ринку цифрових активів на свого роду постачальника електроенергії.

При цьому такі процеси не перестали бути фактором соціальної напруги. Навпаки, стаючи дедалі більш капіталомісткою, майнінгова індустрія перетворюється з ресурсу на тягар для місцевих громад. Якщо майнер ще готовий відключити потужності в разі локальної кризи, дата-центр ШІ не настільки гнучкий у прагненні бути хорошим сусідом. Мер, який дозволив розмістити криптоферму заради регіональних інвестицій, тепер опиняється у складному становищі: нові гравці руйнують соціальний баланс. А простий мешканець відчуває ці технічні нюанси на власному гаманці: він відкриває рахунок за комунальні послуги й думає, чи зможе оплатити навчання дітей у місцевій школі. Це звична динаміка розподілу ресурсів, як і завжди, але тепер у центрі уваги опинився рівень мережі біткоїна, що тільки ускладнює ситуацію.

На рівні простих громадян дискусія про право на доступну електрику все частіше скочується до егоїстичного принципу «аби мені було добре». Майнер вимагає дешевої енергії, представник ШІ запевняє, що перебуває на вістрі інновацій, мер звітує про нові робочі місця та регіональну конкурентоспроможність, а енергетична компанія тихцем піднімає тарифи. Тим часом звичайний житель дивиться на свій рахунок за світло, який поступово стає непідйомним.

Ось чому варто звернути увагу на такі інструменти, як TRON Energy Market від Netts.io, що дозволяють звичайним користувачам економити на TRON Energy, порівнюючи ціни в реальному часі. Наприклад, вибірка даних демонструє показники для Netts і CatFee близько 26 SUN на ринках TRON Energy при коефіцієнті Energy на TRX близько 9.46, водночас для одного переказу потрібно 8,624 Energy. Таким чином, користувачі, які бажають отримати TRON Energy, скористатися опціями TRON Energy buy або взяти в оренду TRON Energy, можуть спиратися на ці дані, щоб грамотно обрати постачальника та заощадити на Energy. З іншого боку, не варто забувати, що TRON Energy та Bandwidth — це реальні витрати, які безпосередньо впливають на підсумкову рентабельність.