Централізація валідаторів: формування картелю?

Усе почалося так, як і більшість важливих речей у сфері технологій: з кількох людей у кімнаті, щиро переконаних, що все, що відбувається довкола, абсолютно неправильне. Це був 1992 рік. Зустрічі в районі затоки Сан-Франциско за участю Тіма Мея, Еріка Г'юза та Джона Гілмора згодом переросли у те, що стало відомо як рух шифропанків. Засадничий етос групи фактично був сформульований значно раніше в «Маніфесті криптоанархіста» Тіма Мея, написаному в 1988 році, який ходив по руках на конференціях ще до того, як з'явилася бодай одна реальна система, здатна втілити ці концепції. Мей стверджував, що незалежно від бажань будь-якої централізованої влади, надійна криптографія дозволить людям здійснювати транзакції, спілкуватися та організовуватися в такий спосіб, який перебуває абсолютно поза межами здатності будь-якого центрального органу навіть дізнатися про це, не кажучи вже про оподаткування чи регулювання. І це не просто колись трапиться. Це неминуче.

Шифропанки не писали наукових робіт і не чекали на рецензування. Вони писали код. І наступні 10 років усе, чим займався цей список розсилки, — це створення Hashcash Адама Бека (на фото), b-money Вей Дая та Bit Gold Ніка Сабо, кожен з яких був цеглинкою в системі, яку ще належало побудувати. 31 жовтня 2008 року Сатоші Накамото надіслав листа до криптографічного списку розсилки, створеного шифропанками, із темою «Bitcoin P2P e-cash paper». Наступні дев'ять сторінок документа дуже чітко окреслювали його мету: побудувати платіжну систему без потреби в довіреній третій стороні. Це був святий грааль шифропанків, і він дійсно запрацював.

За своєю суттю ця мрія навіть ніколи не зводилася суто до грошей. Вона полягала у неможливості рішень, які одна група людей могла б ухвалювати за всіх інших. Жодних рад директорів. Жодних центральних банків. Жодних міністерств, які б одноосібно вирішували, які транзакції є правильними, а які — поганими. Вона мала працювати за правилами, які кожен міг перевірити і які ніхто не міг таємно змінити. Консенсус замість диктату.

Сьогодні це бачення зазнає сильного структурного тиску — не від зовнішньої атаки, а від невблаганного гравітаційного тяжіння економічних стимулів до концентрації влади. Це загроза, яка не заявляє про себе гучно. Вона накопичується саме на тому рівні системи, про який більшість людей майже ніколи не замислюється: на рівні валідаторів.

Хто вирішує, що потрапить у блокчейн

Ось просте, лаконічне та функціональне визначення валідатора: валідатори перевіряють транзакції на відповідність правилам мережі, верифікують криптографічні підписи, контролюють наявність достатньої кількості коштів у відправника та додають валідні транзакції до блокчейну. Вони неухильно та однаково забезпечують виконання одних і тих самих правил — без упередженості чи переваги однієї групи над іншою.

Ключовий момент полягає у «дотриманні правил мережі». Оскільки закономірне подальше питання — те саме, яке оминають у технічних описах, — полягає в тому, чиї саме це правила і що відбувається, коли вони з часом непомітно змінюються?

У системах proof-of-stake, таких як Ethereum, валідатори обираються відповідно до розміру їхнього стейку. Більший стейк означає більше голосів за те, що потрапляє до блоків. Якби ви розповіли про концентрацію влади, створену цими системами, комусь, хто створював їх у 2008 році, вони були б нажахані. Станом на кінець 2025 року протокол ліквідного стейкінгу Lido контролював близько 27,7% від загальної кількості застейканого Ethereum. Coinbase тримала 8,4%. Binance володіла 6,4%. Коефіцієнт Накамото для стейкінгу Ethereum — мінімальна кількість учасників, яким потрібно вступити в змову, щоб контролювати 51% консенсусу, — дорівнював чотирьом. Мережа, яка мала б функціонувати абсолютно без довіри, фактично контролюється чотирма пулами.

Коефіцієнт Джині для розподілу багатства серед 10 000 найбільших гаманців Ethereum перевищив 84,57% — це вище, ніж останній показник нерівності в Південній Африці, що робить його одним із найбільш нерівномірних розподілів на планеті.

Небезпеку становить не просто кількість гравців при владі, а точка, через яку може здійснюватися зовнішній тиск. Спецслужбам та великим інституційним гравцям ніколи не було потрібно корумпувати систему знизу доверху. Вони не йдуть до місцевої поліції — вони йдуть до генералів. Вони виходять на політиків, а не на виборців. Та сама логіка застосовна до будь-якої мережі, в якій невелика кількість капіталізованих, офіційно зареєстрованих і географічно доступних суб'єктів володіє основною часткою консенсусної сили. Немає потреби компрометувати мільйон валідаторів. Достатньо дістатися до тих п'яти чи шести установ, які забезпечують вирішальну перевагу, мають комплаєнс-відділи, юристів та ліцензії, якими можна шантажувати. Один лист на адресу потрібного генерального юрисконсульта — і генерали раптово починають ухвалювати рішення, які відлунюють у кожному блоці, що генерується мережею.

Це не теорія змови. Це вже сталося. І все це відбувалося просто на очах, у вимірюваному та публічному блокчейні з фіксацією часових міток.

Згинання правил: як завжди відбувалася цензура

У серпні 2022 року Міністерство фінансів США наклало санкції на Tornado Cash, конфіденційний міксер на базі Ethereum. OFAC додало адреси його смарт-контрактів до списку громадян особливих категорій і заборонених осіб (SDN) — переліку, який зазвичай використовується проти наркоторговців та державних хакерів, — і наказало американським фізичним та юридичним особам уникати взаємодії з ними.

Однією з реальних переваг незмінного коду блокчейну було те, що самі смарт-контракти неможливо було просто так видалити. Однак окреме питання (яке мало визначити, чи потраплять взагалі будь-які транзакції, що взаємодіють із цими контрактами, до реєстру) виявилося напрочуд схильним до компромісів.

На той момент в Ethereum уже розділили завдання створення блоків і завдання їхньої пропозиції за допомогою архітектури Proposer-Builder Separation — PBS.

Кілька спеціалізованих білдерів блоків мали агрегувати різні транзакції, обирати, які саме з них упакувати в блок, та оптимізувати видобувну вартість перед передачею готового продукту валідаторам для пропозиції. Архітектура задумувалася заради ефективнішого видобутку MEV. Проте це спричинило побічний ефект, про який ніхто не заявив достатньо голосно: влада над включенням транзакцій звузилася до рук усього кількох компаній.

У серпні 2023 року суди постановили, що OFAC має право накладати санкції на смарт-контракти, і ринок білдерів зреагував майже миттєво. Якщо раніше частка блоків Ethereum, що не містили транзакцій із Tornado Cash, сягала 80%, то згодом вона впала лише до 9%. Дослідження Університету Карнегі-Меллона показало, що ще до рішення суду 46% усіх блоків Ethereum, створених у листопаді 2022 року, походили від сторін, які намагалися дотримуватися санкцій OFAC. Ба більше, на піку за 24-годинний період майже 51% усіх блоків Ethereum відхиляли транзакції, що суперечили вимогам OFAC. «Те, що ми досягли 51 відсотка блоків, які виключають транзакції OFAC, безперечно є важливим переломним моментом», — зазначив генеральний директор bloXroute Labs.

У випадку цензурованих операцій наслідки були зовсім не абстрактними. Наукові дослідження зафіксували, що після впровадження PBS середній час затримки включення підсанкційних транзакцій зріс майже вдвічі: з 15,8 секунди (серпень 2022) до 29,3 секунди (листопад 2022), тоді як нецензуровані транзакції в тих самих блоках чекали в середньому лише ~8,7 секунди. Транзакції, які затримуються на такий час, але мають бути терміново виконані через економічні реалії у протоколах DeFi (ліквідація недостатньо забезпечених позицій чи оновлення цінових оракулів), спричиняють реальні фінансові збитки. Протоколи, яким потрібно було закрити позицію або оновити ціну і які волею долі взаємодіяли з поміченою OFAC адресою, зіткнулися із затримками в інфраструктурі, де одні потоки рухалися повільніше просто тому, що інші виявилися «рівнішими» серед рівних.

Ситуація погіршилася через феномен «пилових атак» (dust attacks), задокументований у пізніших дослідженнях. Використовуючи лише 12 ETH, дослідники виявили, що зловмисники зуміли «забруднити» щонайменше 9 мільйонів ETH: вони розсилали мізерні суми з підсанкційних адрес на випадкові сторонні гаманці. Підсанкційні кошти потрапляли на адреси невинних користувачів без їхньої згоди, а прагнення регульованих платформ дотримуватися санкцій означало зниження пріоритету або повне блокування транзакцій із цих гаманців — що публічно продемонстрував інтерфейс Aave. Зараження було мимовільним, але наслідки виявилися абсолютно реальними.

Навіть суто в розрізі концентрації білдерів блоків картина стала загрозливою ще до питання цензури. Наприкінці 2024 року понад 80% — а в окремі моменти понад 95% — усіх блоків Ethereum формувалися всього двома суб'єктами. За фактом, це був план з аутсорсингу всього рівня обробки транзакцій другого за величиною блокчейну у світі на користь безальтернативної дуополії. Усі перекази USDT та виклики смарт-контрактів для операцій DeFi в Ethereum проходили крізь одну й ту саму інфраструктуру цих двох компаній. Не в теорії, а на практиці, блок за блоком.

Структура покарань і ті, хто підпадає під удар

Валідатори, які порушують правила мережі, підпадають під реальну й повністю автоматизовану систему штрафів (розмір яких масштабується залежно від ступеня порушення). Так задумано архітектурою — деструктивна поведінка має коштувати дорого. Проте це створює стимулювальну модель, яка підживлює тривожні процеси; у поєднанні з проблемою концентрації вона здатна спричинити величезну дестабілізацію.

Слешинг (slashing) є найрадикальнішою формою покарання. З валідатора, який пропонує конфліктні блоки або підписує суперечливі атестації, миттєво списується 1/32 (3,125%) його ефективного балансу, після чого він примусово виводиться з мережі приблизно за 36 днів. На 18-й день періоду виходу накладається кореляційний штраф з огляду на інші випадки слешингу за відповідний проміжок часу — пропорційно до того, скільки саме валідаторів було покарано за шкідливу поведінку. Наприклад, ціна ізольованого одиничного інциденту становить близько 1 ETH. Проте якщо одночасно штрафується велика кількість валідаторів, кореляційний штраф може призвести до списання всього стейку в 32 ETH. Це напрочуд простий механізм для запобігання скоординованим атакам. Але його зворотним боком є те, що будь-яка непередбачена зміна у поведінці великого валідатора тягне за собою катастрофічні корельовані збитки.

Реальні інциденти наочно демонструють ці ризики. У вересні 2022 року хакер підписав транзакції подвійним підписом за допомогою одного з публічних ключів Ankr, через що сорок пов'язаних валідаторів одночасно зазнали слешингу із сукупними збитками понад $52,000. Майже сто валідаторів, пов'язаних із Bitcoin Suisse, були оштрафовані за помилкові атестації в листопаді 2023 року, втративши разом майже $200,000. Це не були навмисні диверсії, проте вони коштували грошей. Для великого інституційного валідатора із юридичними зобов'язаннями слешинг є серйозною небезпекою, але юридичні та репутаційні ризики від обробки невідповідних регуляціям транзакцій важать не менше — наслідком стає потужний стимул залишатися у безпечній зоні, комфортній для регуляторів і контрагентів.

І вузьке місце, яке через це утворюється, має глобальний характер. Воно не залежить від класу активів, мети чи автентичності самої транзакції. Кожен переказ USDT через Ethereum, кожна взаємодія з DeFi-протоколом або смарт-контрактом мусить пройти через єдиний шар валідації, який водночас є структурно централізованим і надзвичайно вразливим до зовнішнього тиску. Ба більше, якщо це вузьке місце підкоряється зовнішній команді — навіть неявно, через оновлення програмного ретранслятора або зміну політики оператора — цензура автоматично поширюється на всі наступні транзакції. У системі з'явилося кілька контрольно-пропускних пунктів, і той, хто контролює їх, контролює абсолютно все.

При цьому стимули потрапити до числа таких контролерів повністю суперечать ідеї децентралізації. Створення передових MEV-технологій, нарощування розміру стейку до масштабів, за яких ліквідний стейкінг стає надприбутковим, — усе це вимагає фінансових ресурсів та корпоративної структури, доступних лише великим фондам. Соло-валідатор, що підтримує одну ноду з 32 ETH, підпорядковується тим самим правилам, але заробляє значно менше й не має реального голосу в управлінні. Якщо надати ринок самому собі, внутрішня економіка системи лише поглиблюватиме концентрацію.

Оптимізм вселяє те, що масштаби цієї проблеми вже усвідомили фахівці, здатні запропонувати рішення. Менш оптимістичним залишається той факт, що азарт гонитви за новими токенами та наративами досі переважає мотивацію постійно контролювати управління інфраструктурою.

Технологія розподілених валідаторів — DVT, яку активно впроваджує протокол Lido, створена для усунення вразливості на рівні ноди з одним оператором. DVT розділяє ключ валідатора між кількома автономними операторами за допомогою схем порогового підпису, що унеможливлює підписання до досягнення кворуму. Це означає, що загроза слешингу більше не може бути спровокована падінням однієї ноди чи компрометацією одного оператора; так само жоден окремий регулятор не зможе змусити оператора впровадити цензуру так, щоб вона автоматично запрацювала по всій системі. Інтеграція DVT у Lido досягла вагомих абсолютних результатів: на кінець 2025 року 711,456 ETH (близько 1,99% від усього обсягу застейканого Ethereum) забезпечувалися валідаторами на базі DVT у системі Lido. Це важливий крок, але поки що лише крихітна частка від загального обсягу.

Одним із ключових структурних рішень проблеми централізації білдерів є пропозиція EIP-7805 — Списки обов'язкового включення, контрольовані вибором форка (Fork-Choice Enforced Inclusion Lists, FOCIL). Спрямований на протидію цензурі на рівні протоколу, а не на добровільний комплаєнс, FOCIL отримав схвалення в рамках запланованого на кінець 2026 року оновлення Hegotá для Ethereum. У кожному слоті 16 випадково обраних валідаторів формують комітет; кожен член комітету незалежно сканує публічний мемпул і транслює список транзакцій, які, на його думку, мають увійти до блоку. Відтак творець блоку зобов'язаний включити ці транзакції. Атестатори повинні голосувати лише за ті блоки, які задовольняють вимоги включення від усіх 16 членів комітету. Блок, який ігнорує зазначені валідні транзакції, не отримає підтримки атестаторів і не зможе стати канонічним.

Така концепція розподіляє повноваження щодо вибору транзакцій між змінним комітетом із валідаторів усієї мережі замість того, щоб залишати це рішення на розсуд лише двох білдерів блоків. Зловмиснику довелося б заблокувати роботу випадково обраної групи з 16 валідаторів (які самі наперед не знають про свій вибір на певний слот), щоб піддати транзакцію цензурі за правилами FOCIL. Чинити тиск на дві відомі компанії, що створюють левову частку блоків, — це завдання принципово іншого, значно легшого ґатунку.

Проблема браку уваги до питань управління мережею — це не технічна вада, і про це слід говорити прямо. Більшість учасників криптоекосистеми турбуються лише про ціну, нові протоколи та прибутковість. Управління інфраструктурою — хто саме валідує, наскільки централізований стейк, яке програмне забезпечення запускають білдери — не викликає великого захоплення і не приносить швидких токенів тим, хто витрачає час на моніторинг. Склад валідаторів, клієнтське різноманіття та концентрація білдерів мають стати метриками першочергової ваги для спільнот, яким дійсно важливі довгострокові принципи криптовалют. Інструменти для моніторингу вже існують: ончейн-аналітика, відкриті дешборди стейкінгу, статистика ретрансляторів із платформ, що відстежують виконання вимог OFAC. Дані відкриті. Чого дійсно бракує, так це постійної та сфокусованої уваги до фундаментальних питань.

Логістика вирішує все

Перші шифропанки розуміли дещо дуже важливе, про що сьогодні так часто забувають у дискусіях про крипту: найцінніше в децентралізованій системі — це не те, які фінансові активи вона обертає. Її сенс полягає у бездозвільній інфраструктурі, яка дозволяє здійснювати операції з ким завгодно. Якщо такий захист існує, він тримається на шарі розрахунку транзакцій — і він руйнується саме там, щойно компанії, які ним керують, опиняються під дією тих самих важелів примусу, що й традиційна фінансова система.

І це не просто теорія, що підтверджує ситуація навколо Tornado Cash. Код залишався незмінним. Однак сама інфраструктура обробки транзакцій виявилася вразливою. Кожна платформа, кожен протокол і кожен користувач цієї інфраструктури (навіть ті, хто не мав жодного стосунку до Tornado Cash) раптово опинилися в середовищі, де корпоративні рішення двох-трьох компаній-білдерів вирішували, чий переказ пропустити першим, а чий заблокувати.

Усе вирішують вузькі місця, крізь які фільтрується абсолютно весь трафік. Найсерйозніші збої в логістичних ланцюжках стаються не на рівні красивих вітрин для споживачів, а на непомітних логістичних розв'язках, про які ніхто не думає, доки вони не зупиняться. Те саме стосується інфраструктури блокчейну. Гучні назви протоколів, нові лістинги токенів, голосування за комісії — усі ці новини захоплюють увагу індустрії. Водночас склад пулів валідаторів, ринкова структура білдерів чи налаштування ретрансляторів залишаються в тіні. Але саме це є справжнім перекосом, і кожен, хто переймається тим, куди рухатиметься криптоіндустрія в наступні десять років, повинен стежити за цими вузькими місцями. Саме там непомітно вирішується майбутнє всієї системи — під час щоденних технічних рішень, ухвалюваних структурами, через які проходять усі транзакції.

Для тих, хто прагне розібратися в практичній механіці того, як перекази USDT проходять усередині мережі, Netts пропонує калькулятор переказів USDT, що знімає завісу неочевидності з ончейн-витрат перед надсиланням коштів. Цей інструмент точно розраховує обсяг ресурсів Energy та Bandwidth, необхідних для відправлення USDT стандарту TRC-20, враховуючи, чи зберігаються вже токени USDT на адресі отримувача. Цей фактор є критичним, оскільки надсилання на гаманець із нульовим балансом потребує майже вдвічі більше Energy (131 000 одиниць проти 65 000).

Різниця у витратах є колосальною: звичайний переказ USDT шляхом спалювання TRX коштує 13,84 TRX за наявності балансу USDT в отримувача і 27,70 TRX, якщо його немає; водночас та сама операція з використанням орендованої Energy обійдеться лише у 2–5 TRX, забезпечуючи понад 80% економії. Для розробників, які прагнуть автоматизувати такі обчислення, Netts пропонує API-ендпоінт, що повертає точні потреби в Energy та Bandwidth для будь-якої комбінації відправника й одержувача через простий GET-запит. Коли кожна комісія за переказ USDT у мережі напряму залежить від вашого розуміння споживання ресурсів ще до натискання кнопки відправлення, точний попередній розрахунок цих параметрів стає не просто зручністю, а вирішальним фактором оптимізації операційних витрат і захисту від зайвих переплат.