Як війни підштовхують цивільне населення та біженців до криптовалют

Виявляється, є звук, який кожен у зоні бойових дій вчиться розпізнавати за кілька тижнів. Це гуркіт сталевих ролет, що закриваються над банком, де всередині вже немає персоналу; і, враховуючи удари, що послідують, мабуть, розумно переконатися, що все впорядковано, перш ніж станеться щось гірше. Частина персоналу поїхала на південь, частина — на захід, дехто все ще в місті, але більше не працює. Автомобіль керуючого відділенням зник на 30 днів. Сім тижнів без потреби поповнювати банкомати на вулиці, які раніше поповнювали кожні два тижні. Два з них зламали та випотрошили. Третій хтось спалив однієї ночі — ніхто не знає чому. Мобільна мережа працює, і мобільний додаток банку, можливо, все ще функціонує, але перекази на суми, що перевищують порогове значення, відхиляються з незрозумілим повідомленням. Коли ви телефонуєте в службу підтримки, вона відповідає двома мовами, які нічим не допомагають.

Саме в цей момент людина, яка ніколи в житті не замислювалася про крипту, раптом усвідомлює, навіщо вона існує. Не через якісь технічні аргументи, не через лібертаріанську теорію і не через спекулятивні амбіції. Вони розуміють це тому, що альтернатива — фінансова система, на яку вони покладалися до минулого місяця — демонстративно та навмисно покинула їх. Іпотека, яку вони виплачували, нікуди не зникла — це просто цифра на якомусь сервері. Ощадний рахунок усе ще існує. У деяких випадках кредитна картка залишається робочою. Проте установа, яка присягалася стояти за всім цим, вирішила, що це місто несе занадто великий операційний ризик, і реальний досвід клієнтів на місцях свідчить про те, що нічого з цього недоступно.

Коли банки йдуть першими

Ця закономірність зберігається і в умовах сучасної війни. Банки — це комерційні структури. Ними не керують люди, які працюватимуть за зарплату в зоні досяжності артилерії. Як тільки з'являється ймовірність серйозної нестабільності, банки починають планування на випадок надзвичайних ситуацій.

Готівку прибирають із прилавків і ховають у сейфи. Переведення або звільнення персоналу. Відділення закриваються: іноді з оформленням відповідних документів, а іноді так, що представники влади, відчинивши двері одного дня, виявляють, що вони більше не відчиняться. Банкомати вимикаються. Певні типи транзакцій більше не приймаються мобільними додатками. Коли громадськості повідомляють, що банк у їхньому районі припинив роботу, насправді його не існує вже тижнями — якщо не довше — хоча він і залишався фактично діючим.

Те, що залишається у цивільних на той момент, повністю залежить від того, що вони встигли накопичити заздалегідь. Звісно, готівка працює, але вона має безліч обмежень: вона важка, її можуть вкрасти, з нею неможливо перетнути кордон, а під час гіперінфляції щоранку вона коштує менше, ніж напередодні ввечері. Іноземна валюта ще краща, але, схоже, більшість людей у більшості країн не тримають значних сум іноземної валюти вдома. Золото та ювелірні вироби теж певною мірою підходять, але як довго їх можна буде конвертувати, коли місцева економіка руйнується одночасно з цим? Сьогодні все частіше те, що залишається в їхніх кишенях — це вміст мобільних гаманців, і для дедалі більшої кількості людей це означає криптовалюту.

Ніхто не агітував за цей перехід; він просто стався. Бо правда полягає в тому, що смартфон із кастодіальним гаманцем, резервна копія сід-фрази, яку вивчили напам’ять або сховали в надійному місці, та хоча б якийсь доступ навіть до нестабільного мобільного інтернету — це єдиний засіб збереження вартості, який можна мати при собі незалежно від того, що відбувається з місцевою інфраструктурою. Банку не обов’язково функціонувати. Відділенню не обов’язково існувати. Самій країні технічно навіть не обов’язково залишатися державою. Гаманець працює за умови, що власник може в будь-який момент знайти заряджений телефон і сигнал.

У більшості таких сценаріїв заряджання телефону саме по собі є окремою щоденною логістичною проблемою. Сусід із бензиновим генератором щовечора на годину протягує дроти через коридор, і люди шикуються в черги зі своїми телефонами та павербанками, щоб зарядитися. Вартість дзвінка становить лише частку USDT. Оплата в національній валюті, якщо вона взагалі ще здійснюється, не має цінності, оскільки її курс занадто сильно коливається протягом дня. Гаманець, у якому зберігаються заощадження, — це той самий гаманець, що забезпечує роботу пристрою, на якому він знаходиться. Ця схема хитка, але це все ж таки схема.

Логістика виживання у світі, де довіра зруйнована

Це не ті сценарії використання, про які ви читаєте на криптоконференціях. Як свідчить досвід перебування в зоні справжніх бойових дій: ніхто не займається фармінгом доходу (yield farming). У пули DEX не надається ліквідність. Реальні способи використання — нудні, термінові

Банківський переказ, якщо він взагалі працює, триває днями й коштує суму, яку ніхто не хоче втрачати.

Розглянемо інший випадок: сім'я в режимі евакуації має заплатити комусь: водієві, контрабандисту, посадовцю на блокпосту, якого можна переконати заплющити очі; і їм потрібно заплатити в чомусь, що вимагатиме одержувач. Місцева валюта може перебувати в стані гіперінфляції, коли ціни змінюються в проміжку між домовленістю та здійсненням платежу. Вони приймають лише готівкові долари, хоча паперові купюри важко дістати в такому обсязі. USDT — це сполучна ланка, яка тримає всі ці транзакції разом, адже обидві сторони знають — від ранку до вечора — що те, про що вони домовилися вранці, може бути розраховано в USDT ввечері.

Ось ще один приклад (третій випадок), коли добросердий громадянин має літніх батьків у зоні бойових дій, яким потрібні ліки. Аптека, яка раніше здійснювала доставку, більше цього не робить. Син фармацевта, який тепер керує справою, приймає оплату в USDT — тому що його ланцюжок постачання проходить через двоюрідних братів за кордоном, які ведуть бізнес виключно у стейблкоїнах. Переказ USDT займає тридцять секунд.

Наступного дня ліки привозять. Дідусь живе ще місяць. Ні, це не маркетингова казка. Це реальний досвід мільйонів людей, буквально мільйонів людей у незліченних конфліктах, які ніколи не очікували, що їм доведеться використовувати крипту для чогось, а в підсумку почали використовувати її для всього.

Четвертий випадок: ви можете купити їжу, заплативши за неї, коли ланцюжки постачання розірвані. Відкриті автостоянки тепер слугують ринками, але там можна знайти лише невелику кількість продуктів, доставлених незалежними перевізниками на вантажівках через кілька вцілілих доріг. Тепер там не приймають місцеву валюту.

У них немає обладнання для прийому карток, а на ринку відсутній Wi-Fi. Вони приймають оплату в USDT через адресу гаманця, яку виставляють на ламінованому аркуші паперу перед прилавком. Клієнт сканує QR-код, підписує транзакцію за допомогою телефону та йде зі своїми продуктами. Вся транзакція проходить швидше, ніж знадобилося б часу, щоб порпатися в гаманці в пошуках готівки.

Життя після перетину кордону

Для тих, кому вдається втекти, ситуація стає кращою і водночас залишається такою ж. Це зменшує безпосередню фізичну небезпеку. Проте фінансова ізоляція зберігається для багатьох, часто роками: біженці із зон конфліктів зазвичай не мають доступу до банківських послуг у країнах перебування — через регуляторні складнощі, відсутність документів або просто через те, що ніхто не хоче відкривати рахунок людині, яка не може надати адресу проживання, не кажучи вже про чітку документальну історію транзакцій.

Криптовалюта заповнює цю прогалину. Витрачаючи кошти в таборах для біженців та неформальних поселеннях у різних регіонах, ті, хто зберіг навіть скромну суму цифрових статків, використовують ці кошти для підтримки себе та рідних вдома. Вони виконують фріланс-роботу з оплатою в стейблкоїнах, оскільки вакансії з оплатою у звичайній валюті вимагають наявності банківських рахунків, яких у цих працівників немає. Вони час від часу надсилають родичам, які залишилися в зоні бойових дій, невеликі перекази в USDT — суми, які б просто зникли через комісії в традиційних сервісах грошових переказів, але доходять у повному обсязі завдяки переказам у стейблкоїнах. Вони покривають витрати на ліки, навчання, транспорт; усе це — звичайні регулярні зобов'язання, які не зникають лише через те, що сім'я розкидана по різних географічних межах.

Завдяки правильній оренді Енергії, комісія за газ для USDT у мережі TRON за один переказ може вимірюватися центами — це означає, що мікроплатежі, абсолютно недоступні для традиційних фінансів, стають реальністю.

Ця супутня економіка фрілансу є ще одним малопомітним, але самостійним явищем. Платформи віддаленої роботи за запитом влаштовані так, що значну частину цих цифрових працівників становлять переміщені особи з відносно багатих країн, що межують із зонами конфліктів, і стейблкоїни вже досить тривалий час є пріоритетним способом оплати в цьому новому сегменті. Їм не потрібно чекати на кліринг чека, сплачувати від 5 до 10 відсотків комісії за переказ і пояснювати розгніваному комплаєнс-офіцеру, чому хтось із табору біженців отримує оплату від компанії, що виставляє рахунки з Берліна. Робота виконана, гаманець поповнено, і працівник може обміняти необхідну суму на місцеву валюту, залишивши решту в доларах.

Незалежно від ситуації, країни перебування реагують на все це по-різному. Деякі запровадили мовчазне прийняття у свої адміністративні процедури, розуміючи, що самодостатні біженці не потребують стільки послуг від уряду. Інші відповіли обмеженнями, підозрами та додатковим тягарем комплаєнсу. Біженці в більшості, якщо не в усіх випадках, знайдуть спосіб обійти будь-яку перешкоду. Вони вже пережили війну. Бюрократія мирної країни — це значно простіше завдання.

Телефон як остання надія

Друге і глибше спостереження, що випливає з усього вищесказаного — і яке зробив кожен, хто бачив це на власні очі — полягає в тому, що для людей у критичній ситуації телефон із гаманцем перестає бути просто фінансовим інструментом.

Це свого роду персональна інфраструктура, яка пов'язує власника із зовнішнім світом, що все ще функціонує. Поки працює телефон, поки працює гаманець і десь є сигнал, людина на іншому кінці має засоби для функціонування у глобальній економіці, яка не розвалилася разом із її місцевою.

Це не дрібниця. Ті, хто пережив гіперінфляцію — не всі, але багато хто — сприймають її не просто як бідність; вони бачать у цьому особливу зону ментальної втоми: прокидатися з відчуттям, що цифри щодня рухаються в неправильному напрямку, планування неможливе, заощаджень немає, бо будь-який мізерний резерв, який вдається зібрати, випаровується швидше, ніж ви встигнете ним скористатися.

Для таких людей стейблкоїни пропонують те, що є справді дефіцитним: цифру, яка не змінюється. Реальна вартість заощаджень не зміниться з дня на день. Обіцяний переказ надійде саме в тій сумі, яку вам назвали. У світі, де практично будь-який інший актив знецінюється, надія залишається незмінною — як з психологічної, так і з фінансової точок зору.

Надія в такій ситуації — це навряд чи лагідна чеснота. Це паливо для всього того, що підтримує ваш спосіб життя чи діяльність. Виживання у свідомості людей у зонах бойових дій — це низка крихітних виборів; майбутнього потрібно досягти, бо якась частина їх вірить у його існування. Працюючий гаманець — це крихітний, але конкретний приклад цієї віри. Це доказ того, що принаймні з однією людиною десь усе ще можна зв'язатися. Це означає, що навіть після того, як місцева економіка відвернулася від вас, глобальна економіка все ще вас бачить.

Певною мірою це останній острівець цивілізації, який можна носити у кишені — а для тих, хто опинився у найскрутніших обставинах, які тільки знає сучасна історія, навіть саме володіння ним може стати тим, що дозволить прийняти наступне рішення.

І поки ми всі витрачаємо стільки клятого часу на розмови про спекуляції, регулювання, технічні дорожні карти — та порівняння інших мереж із нашою. Навряд чи хоч частина цього діалогу стосується людей, які насправді використовують це, щоб вижити. Це не ті люди, яких ви зустрінете на конференціях. Це не статті від лідерів думок. Вони мовчки годують свої сім'ї за допомогою стейблкоїнів, і дивна відсутність гучних голосів у дискусіях навколо крипти, що їх оточує, є, мабуть, одним із найменш помітних розривів у тому, як ця індустрія говорить про саму себе.

Тиха математика одного переказу

Для кожного, хто переказує стейблкоїни в мережі TRON з причин, пов'язаних із вищезазначеним, калькулятор переказів USDT від Netts.io розраховує точну кількість Енергії (Energy) та Пропускної здатності (Bandwidth), необхідних для здійснення будь-якої транзакції, демонструє різницю між спалюванням TRX та орендою Енергії, а також дозволяє відправнику заздалегідь зрозуміти фактичну вартість транзакції.

Переказ USDT на адресу, на якій вже є USDT, за замовчуванням споживатиме майже 13,84 TRX, якщо ви сплачуєте комісію цим методом; але якщо ви орендуєте Енергію для того ж переказу, він коштуватиме близько 2-3 TRX. Різниця ще більша — 27,70 TRX при спалюванні проти лише 4-5 TRX при оренді для переказів на нові адреси з нульовим балансом USDT.

Ці заощадження стають реальними коштами на руках для невеликих регулярних платежів, які сім’ям у скрутні часи необхідно здійснювати, замість того, щоб зникати у структурі мережевих комісій, створеній для користувачів, яким ніколи не доводилося хвилюватися, чи не стане їхня наступна транзакція останньою, яку вони зможуть собі дозволити.